Щороку, у третю неділю травня, Україна схиляє голову в жалобі.
День пам’яті жертв політичних репресій — дата, що нагадує нам про мільйони загублених життів, бездушно знищених радянським тоталітарним режимом.
Понад 80 років тому сталінська машина терору намагалася перетворити українську націю на «табірний пил». Биківнянський ліс під Києвом став найбільшою «таємною спецділянкою» НКВС, де в безіменних могилах спочивають від 20 до 100 тисяч закатованих. Серед них — цвіт нашої культури та інтелекту: Михайль Семенко, Майк Йогансен, Вероніка Черняхівська, Михайло Бойчук, Василь Липківський.
Але Биківня — не єдина. П’ятихатки, Рутченкове поле, Дем’янів лаз, Суча балка... Географія репресій охопила всю Україну, залишаючи шрами на кожному місті та селі.
Сьогодні цей день набуває нового, страшного сенсу. Ми бачимо, як ідеологічні спадкоємці СРСР у путінській Росії знову принесли на нашу землю сталінські методи:
• Катування та розстріли невинних без суду і слідства.
• Фільтраційні табори та насильницькі депортації.
• Масові переслідування за українську позицію.
Буча, Ірпінь, Маріуполь та окупований Херсон довели: ворог не змінився. Його мета та ж сама — знищити нашу свободу та ідентичність.
Ми боремося не лише за кордони. Ми боремося за те, щоб терор ніколи більше не був інструментом політики у XXI столітті. Жива пам’ять дає нам наснагу дотиснути ворога, щоб радянський режим, як і його сучасна російська копія, був остаточно засуджений усім світом.
Схиляємо голови перед кожним, хто став жертвою терору. Вічна пам’ять.